Біографія Миколи Теліженка – пригодницький роман, у якому існують випадковості, ризик і впертість, трепетне кохання й відданість мистецтву. Теліженко – один із найпрацьовитіших митців, який змушує сучасників інакше подивитися на світ. Упродовж життя у Звенигородці, Вижниці, Львові й Черкасах він завжди залишався вірним своїй ідеї – наповнити й формувати простір прекрасним, розвивати народне мистецтво, створюючи на його основі сучасний мистецький продукт.

Шлях до мистецтва

І.

Н

ародився Теліженко 15 березня 1952

"Часто прогулював уроки, коли приходило натхнення малювати. Навіть 9 клас не закінчив – вирішив їхати до Карпат. Коли проходив творчий конкурс у Вижницькому училищі прикладного декоративного мистецтва, узяв із собою валізу з корінцями, що назбирав у звенигородському лісі. Викладачі, побачивши дерев'яні міні-скульптури, одразу запевнили, що я точно навчатимуся тут. Відтоді всі чотири роки ці корінці красувалися в кабінеті директора", – пригадує Микола Теліженко.

року у Звенигородці на Черкащині. Дитинство Миколи проходило в постійному спілкуванні з природою: допитливий хлопець часто ходив із ненькою до лісу. Разом із повним кошиком грибів він приносив додому кілька дерев'яних корінців, які за формою нагадували людей чи тварин. У майбутньому колекція чудернацьких істот вразила викладацький колектив Вижницького училища прикладного декоративного мистецтва.

Перша спроба Теліженка вступити до мистецького навчального закладу була невдалою. Та наполегливого юнака не полишало палке бажання творити. Зі слів художника, доступу до будь-якої інформації в ті часи майже не було. В одному з випусків календаря розмістили фотографію скульптури з дерева відомого митця Сергія Коньонкова. Прегарний витвір мистецтва спонукав Миколу Теліженка не втрачати надії та йти далі до мети. Підліток старанно готувався до другої спроби вступу до навчального закладу.

Дерев'яна скульптура у формі риби. Автор – М. Теліженко

На Буковині Теліженко переосмислив цінності. Захоплення улюбленим британським рок-гуртом "Beatles" відійшло на другий план після того, як художник почув народний фольклор. Усна творчість, як і мистецтво, буяло на карпатських землях. Назавжди близькими до душі художника стали відомі пісні Володимира Івасюка "Водограй" і "Червона рута", а також творчість вокально-інструментального ансамблю "Смерічка".

"Я задумався, чому наша українська народна творчість не знана так, як творчість "Бітлів". Завдяки поетиці карпатського краю і його людей, докорінно змінилися мої переконання. Фактично в деякій мірі став націоналістом – тим, хто любить свій народ і цінує його творчість", – розповідає митець.

Проте темою дипломної роботи з дерева й металу став триптих "Жива легенда", в основі якого закладений давньогрецький міф про Дедала і його сина Ікара.
"З метою повернення на батьківщину – до Атенн, Дедал робив із пташиного пір'я великі крила. При цьому пір'їни склеював воском, аби були як у справжнього птаха. Передаючи крила сину, Дедал попередив, щоб той не піднімався надто високо в польоті, бо сонце розтопить віск. Також не опускався низько, бо хвилі намочать крила. Наступного дня, щойно ясне сонце виринуло з далеких глибин океану, батько з сином знялися в безхмарну блакить. Ікар спершу слухняно летів за батьком, а потім на радощах піднявся до золотого сонця. Проміння розтопило віск, пір'я посипалося додолу й Ікар потонув у глибокому морі", – згадує Теліженко мотиви легенди.
Уже тоді майстерність Миколи Теліженка не обмежувалася технічними показниками. Він прагнув глибокого й цікавого змісту, сюжету.

Микола Теліженко працює над авторським проектом

Повернення до рідного
Шевченкового краю

ІІ.

Р

на той час молодого художника, а й у перебігу мистецьких подій у Шевченковому краї. Микола Теліженко прибув на роботу до Черкас. Активно брав участь у творчому процесі Черкаської обласної організації Національної спілки художників України. Упродовж кількох років працював художником декоративно-прикладного мистецтва Черкаського художньо-виробничого комбінату. Його побратимами у творчому цеху були Іван Фізер, Віктор Крючков, Олександр Костогриз, Іван Лавріненко. Разом художники оформили Маньківську дитячу школу мистецтв, Золотоніський професійно-технічний ліцей та інші установи. Найбільш вразив спільний проект - інтер'єр та екстер'єр кафе "Черкаси", створений до 1500-ліття Києва.

Іван Фізер (зліва), Іван Лавріненко (зліва в центрі),
Микола Теліженко (справа в центрі), Олександр Костогриз (справа)

У 1982 році кожна область України дарувала столиці заклади громадського харчування, оздоблені місцевими художниками в стилі того чи того регіону. Серед них збудували кафе "Одеса" і "Черкаси" на вул.Червоноармійській (нині Велика Васильківська), "Донецьк" на бульварі Шевченка, "Крим" на Оболоні, "Вінничанка" у Голосіївському районі, "Верховина" на Відрадному масиві тощо. Заклади стали окрасою міста, додавали національного колориту. Сьогодні від творчих доробків митців майже нічого не збереглося, адже ці приміщення продали переважно власникам автосалонів, магазинів, офісів.
Лише на стіні будинку номер 89, що на вулиці Велика Васильківська, виблискує скульптура сталевого вершника й надпис "Черкаси". Ця металева емблема є копією герба міста Черкаси, авторства художників Миколи Теліженка, Олександра Костогриза та архітектора Анатолія Петренка. Символ міста був затверджений у 1985 році, пізніше скасований у 1995 разом із новими історичними подіями.

ік 1979

став знаковим не лише у творчій долі

світ, який не можна побачити оком,
якщо не бачиш серцем

ІІІ.

Світ мистецтва Миколи Теліженка –

М

икола Теліженко

вражав усіх невгамовністю й творчою плодючістю, він щодень відточував майстерність. Після того як кожен із майстрів почав працювати окремо, головною справою насиченого життя Теліженка залишалася художня творчість. Пензлю та різцю майстра належать тисячі творчих робіт: у галузі графіки, кераміки, скульптур малих і великих форм, пам'ятників та витинанок "на честь нації". У його активі 17 персональних виставок.

Скульптура "Байда Вишневецький" розташована на фасаді Черкаського музичного училища ім. С. С. Гулака-Артемовського)

Знаковими для історії Черкас є його монументальні скульптурні рельєфи "Байда Вишневецький" (на фасаді Черкаського музичного училища ім. С. С. Гулака-Артемовського) та "Архітектор Гесте" (приміщення Черкаської міської ради).

Монумент "Пам'яті Голодомору" для Української автокефальної православної церкви святого Архістратига Михаїла (м. Генк, Бельгія)

Миколі Теліженку належить рекорд із мозаїчної шевченкіани. У 1988 році митець створив найбільший мозаїчне зображення Тараса Шевченка, що прикрасило будівлю школи в селі Будище Черкаської області. Раніше, незадовго до 700-річчя міста, під час реконструкції колишнього Піонерського парку, окрасою дитячої сцени стала яскрава мозаїка "Скоморохи".
Із часом робота втратила технічний вигляд.
Замість реставрації її демонтували влітку 2018-го.
Інше панно Теліженка "Козак Мамай" досі прикрашає фасад ювелірного магазину "Рубін" у Черкасах. Прикметно, що це панно стало першим і єдиним, виконаним за радянських часів у синьо-жовтих кольорах.

Мозаїчне панно "Гімн Життя". Автор - М. Теліженко.
Село Будище на Черкащині (1988 рік).
Фото: Валерій Шаповалов / Facebook

Микола Теліженко є автором іконостасу Покровської церкви в Черкасах та ікон в Ільїнській церкві села Суботів на Чигиринщині, монумента "Пам'яті Голодомору" (м. Генк, Бельгія), пам'ятника
героям-афганцям – м. Черкаси, пам'ятника антибільшовицькому народному повстанню в
с. Легедзине, що на Черкащині. Він – один з авторів меморіальних знаків (хрестів), встановлених на могилах: гетьмана України Петра Дорошенка (село Ярополче, Московської області) та на символічній могилі Нестора Махна в Гуляйполі. Разом із дружиною Олександрою створили герб Черкащини, Звенигородки, Кам'янки та ін. Твори художника представлені в приватних колекціях знавців мистецтва Німеччини, США, Канади, Польщі, Бельгії, Греції.















Микола Теліженко належить до кола тих митців, українськість у яких закладена генетично. Народжений у центрі великого ареалу одного зі скіфських племен, а пізніше козаків і гайдамаків, він увібрав незбориму пам'ять предків. Теліженко запевняє:

Фрагмент мозаїчного панно "Козак Мамай"

Монумент "Пам'яті Голодомору" для Української автокефальної православної церкви святого Архістратига Михаїла (м. Генк, Бельгія)

Мозаїчне панно "Козак Мамай" прикрашає фасад ювелірного магазину "Рубін" у Черкасах. Автор роботи - М. Теліженко

Герб Звенигородського району

ІV.

Усемогутній віртуоз: від графіки до художньої пластики

Микола Теліженко знаний в Україні та за її межами завдяки кільком видам мистецтва.
Один із них –
У своїй творчості митець зосереджує увагу на трагічних моментах життя народу. Полум'я "Хортиці" – страшна динамічно-символічна картина руйнування Січі шуліками Катерини ІІ на чолі з генералом Текелієм. Ця руйнівна сила подана в символічному образі двоглавого орла-хижака. Падає-деформується церква Покрови й сама Покрова з виразом жаху та обурення. На діагоналі вимальовується розп'яття як символ козацької "Голгофи". Летять стріли, козаки шукають порятунку на човнах, долаючи розбурхані хвилі. Трагічно-темний колорит із вогняними відблисками гострих ліній-блискавиць надають зображеному особливого динамізму й трагізму.














До такого ж трагічного минулого звернено графічний аркуш "Ніч у Батурині", де зображені наслідки різанини, влаштованої Петром Великим. Схрестилися чорні та світлі лінії, розшматовуючи картину на частини, ніби лезами меча.

Діагонально-схрещена композиція "Анафема" – не менш трагічна. У динамічній деформації трикупольна церква. Біля неї шибениці. Зліва вискакує вершник із шаблею, а на діагоналі зверху – священик із хрестом виголошує анафему Мазепі над головами скованого, знедоленого люду.

















Такий же експресивно-трагічний "Голодомор", "Голгофа України (Калнишевський)", "Георгій-змієборець". Побудова картини діагонально-динамічна без будь-якого натяку на статику. "Колісниця Нестора" нагадує вихор. Лінії рішучі й суворі, колорит трагічно-темний із відблисками темно-синіх, сірих ліній-блискавиць. І лише "Золотий Мамай", присвячений пам'яті В'ячеслава Чорновола, утихомирює бунтівний характер художника.

Микола Теліженко відомий також у галузі

Ще з юних літ займається дереворізьбленням, у великій пошані в нього кераміка з використанням шамотної глини, скульптурні композиції. Ці малі форми образотворення вражають глибокою символікою й пластичною вишуканістю.
Шамот (солі) – улюблений матеріал Теліженка. Часто він поринає своєю творчою уявою в глибину віків – у ті часи, коли в житті наших пращурів у язичницьку добу міфічне перепліталося з реальним. Наші пращури вірили в магічну силу обряду й не відокремлювали його від дійсності. Це давало змогу одухотворювати ввесь навколишній світ та обожнювати природу (пантеїзм). Теліженко інтуїтивно прагне до такого цільного світосприймання, де космічне, міфічне поєднуються із земним буттям за допомогою символів й образів.









Скульптурні групи Теліженка: "Шлях аріїв", "Створення світу", "Берегині Трипілля", "Шукачі", "Доля" – глибоко символічні. Наприклад, скульптура "Чорнобильська зона" розташована на умовному постаменті, що нагадує селянську хатину, обнесену плотом, погруддя згорьованої бабусі в стьобаній куфайці, у грубих вовняних хустках, похрещених смугастим візерунком, із таким же "смугастим" обличчям, порізаним борознами зморшок. Це важкий символічний образ чорнобильського лиха. Робота "Тернистим шляхом" – постать простоволосого селянина, що натужно тягне за собою важку ношу.

У роботі "Розкинулося море широко" (за мотивами відомої пісні, яку написав колишній моряк із Чигиринщини) Теліженко посилив щемну мелодію своїм узагальненим образом скаліченого моряка без ніг на дощечці-візку з гармошкою в руках. "Розкинулося море широко" – ніби невичерпне наше горе. Микола Теліженко вірний собі – він обирає з історії та найближчих буднів нашого життя найтрагічніше, щоб саме ним збудити мужнє поривання до визволення з-під гніту зла.

Усебічно обдарований Микола Теліженко потужно заявив про себе в скульптурі великих форм. Роботи митця вирізняються з-поміж інших експресивною узагальненістю, виразним новаторством і тематичним різноманіттям. Протягом життя художник брав участь у низці всеукраїнських симпозіумів із кераміки та кам'яної скульптури, міжнародних бієнале.

Перший симпозіум монументальної керамічної скульптури "Поезія гончарства на майданах і в парках України" (червень – липень 1997 р.) в Опішні став для Миколи Теліженка найбільш знаковим. "Опішню вважають центром українського гончарства. І щоб підтримувати цю традицію, там заснували Національний музей-заповідник українського гончарства, метою якого було збереження та популяризація гончарської спадщини України. Одним із перших я потрапив на цей симпозіум із монументальної скульптури. Зробив три композиції: "Опішнянську мадонну", "Стогін землі" та "Чумацьку мадонну", які потім розмістили в заповіднику", – пригадує Теліженко.

Серед учасників симпозіуму були ювеліри, живописці, скульптори – ті, кому небайдужа кераміка або в кого виникла цікавість спробувати для себе новий матеріал. У роботі використовували лише заводську гончарну масу, заводські ангоби на поливи. Шамотну масу художники робили самостійно: уручну змішували глину з шамотом. Симпозіум сформував цілісну групу цікавих, освічених, культурних людей, які перетворили Опішню на науковий та культурний центр.

"Під час роботи з керамікою відпрацював особливу стилістику: коли керамічні фігури стають схожими на кам'яні. Потім подумав, чому б не попрацювати з каменем –матеріалом, який близький мені до душі. Згодом з'явилася нагода поїхати до села Буша (Вінницька область), "язичницького центру кам'яного мистецтва" (ред. - у селі зберігся древній дохристиянський скельний храм). Там зробив кілька скульптур. А потім поїхав до Дніпра. На симпозіумі моя конкурсна скульптура "Козак Мамай" отримала гран-прі", – розповідає Микола Теліженко.

Одна зі скульптурних композицій Миколи Теліженка стоїть над шляхом, що з'єднує Успенський собор Канева з місцем перепоховання Т. Шевченка на Чернечій горі. Триптих "Коліївщина" митець виготовив під час Канівського всеукраїнського скульптурного пленеру "Шевченкова алея" у 2007 році. Скульптор Теліженко пояснює: "Немає жодного пам'ятника Коліївщині чи її ватажкам – Гонті, Залізнякові та іншим. Тож я вирішив втілити у своєму творі саме цю тему. Скульптурна композиція має вигляд ефеса ножа, загнаного в землю. На ньому образи гайдамаків, кобзаря, який кличе на сполох. Струни його кобзи входять у землю і вливаються в єдиний гайдамацький порив.
Унизу композиції голова коня – як стогін землі, що вибухає повстанням поневолених мас. Згори – зображення орла, який символізує гноблення українських селян представниками королівської Польщі".
































Зі слів митця, тоді на конкурсній основі відібрали 19 скульпторів із Києва, Львова, Харкова, Донецька, Дніпра (Дніпропетровська), Кам'янського (Дніпродзержинська), Херсона, Черкас, Вінниці, Краматорська, Сімферополя, Золотоноші. Разом митці виготовили з ямпільського пісковика майже два десятки скульптурних композицій, які відтепер ознаменовують дорогу на Чернечу гору.

"Знаковим також був симпозіум під егідою Президента України Віктора Ющенка для Батурина, столиці України за часів гетьмана Івана Мазепи. Працювали ми в селищі Седнів Чернігівської області. Потім скульптури перевозили до Батурина. На жаль, частина з них нині знищена через війну на кордоні", – згадує Теліженко.

Фрагмент монумента "Пам'яті Голодомору" (м. Генк, Бельгія)

Микола Теліженко працює над триптихом "Коліївщина"

1997 рік – с. Опішня, Усеукраїнський гончарний симпозіум.
1997 рік – с. Буша, Вінниччина, Симпозіум із каменю.
1998 рік – с. Опішня, Монументальна скульптура в кераміці.
2003 рік – м. Дніпропетровськ, нині Дніпро (гран-прі), Симпозіум у напрямі "скульптура (камінь)".
2004 рік – с. Буша. Оздоблення козацького джерела Буша-Пороги на Вінниччині.
2006 рік – м. Святогірськ, Міжнародний скульптурний симпозіум.
2007 рік – м. Канів, Президентський симпозіум "Шевченкова алея".
2009 рік – Симпозіум у напрямі "камінь" для гетьманської столиці
м. Батурин.
2013 рік – Симпозіум у напрямі "камінь", що присвячений 200-річчю
Т. Г. Шевченка, м. Черкаси.